|
|
|
November 2nd, 2010
02:00 pm - в місті пахне осінню.
В місті пахне осінню. Навіть запах маслюків в лісі за містом доноситься до мого балкону. Пахне м’яким коричневим алкоголем. Пахне теплими шкарпетками. Пахне пледами на останніх літніх терасах кафе. Пахне нереальною кількістю кави влитої в себе за день. Пахне червоним глодом і шипшиною десь достиглою в кримських горах. Пахне листівками з намальованим морем. Прощаннями пахне теж. Хорошим кіно наповнені запахи вулиць. Книжки з запашними текстами. Пахнуть осінню теплі вікна і жовті ліхтарі. Всі придорожні рекламні лайтбокси здаються теплими і слугують вуличними батареями. Пахнуть червоні нігті. Годинники раптом стали помітними і мають запах часу. І час має запах осені.
|
October 22nd, 2010
12:12 am - еда
летом было много новой красивой еды, мяса уже не было, бросила есть=)
( ++ )
масло и хлеб (хлеб учусь печь сама)
( ++ )
.. и зелень
( ++ )
сладости=)
( ++ )
|
May 29th, 2010
08:24 pm - мясо
( +++ )
|
May 13th, 2010
12:15 am - позавтракать??
( + )
( + )
( + )
( + )
( + )
( + )
Съемка еды в гастрономическом баре "Барсук", моя первая. Продолжение следует=)
|
May 10th, 2010
03:38 pm - зеркало
Мы стояли у большого зеркала обнаженные, разглядывая и изучая тела друг-друга. Пытались запомнить каждую линию, складку кожи, каждую родинку, ямку, каждую клеточку, каждый нерв. Будто бы для того, чтоб потом воспроизвести его, вылепить из глины, а лучше из пластилина. Стояли ровно, боясь помешать. Не хотелось нарушать чистоту. Мы говорили мало, чтоб не раздражать и не отвлекать друг от друга.
- ты боишься?
- нет.
- от чего на шее пульсирует?
- нерв.
- подари мне его.
- хорошо, он твой.
Ты коснулся его пальцем и держал руку, пока он не успокоился.
- мой нерв.
Отслеживая еле заметные движения пальцев в зеркале, мы брались за руки. Пытались уловить дыхание. Ловили. Начинали дышать одновременно. Выдумали то воздушное пространство, которое подходит лишь для нас. Наш воздух в зеркале был прозрачнее обычного.
Пол был холодный, у меня мерзли ноги. Когда уставала терпеть – начинала переминаться, что разрушало нашу стройность. Идеальные линии тел искажались. Нарушалось спокойствие – я извлекала руку и уходила на кухню.
- тебе идет щетина, но когда ты обнаженный – ты смешной.
Ставила белый чайник и садилась на табурет с ногами. Ты уходил в ванную, заставляя меня ждать. В эти моменты хорошо было бы курить – но с тобой у меня не было зависимости от никотина. Бесполезные сигареты лежали в сумке. Когда ты выходил, я замечала, твою задержку у зеркала. Какие-то секунды привыкания к себе.
- не смешно?
- нет.
Мне нравилось прощаться, а тебе прощать мне мой побег. Виделись
по выходным, теряя время и ориентируясь лишь по количеству солнца.
Однажды я опоздала. Чистота и пространство были нарушены, линии изогнуты, воздух мутный… Красно-белые бинты на твоей кухне – были очень трогательными. Твоя кровь будто бы разбавлена. Другого оттенка – более светлого. Даже кровь твоя светлая. В ней много цвета, но мало жизни. Я почему-то думала всегда, что у не живых такая кровь. В бинте была левая рука, которой ты держал меня.
- я начал писать стих без тебя. Без тебя все глупо, все не имеет смысла.
|
May 9th, 2010
May 7th, 2010
11:44 pm - антон
|
April 12th, 2010
11:14 am - учились делать мультфильм
( как это было )
Current Music: грузинская народная=)
|
April 6th, 2010
05:03 pm - новые герои
появились новые горои:
Птица-Сеница и Заяц.
Сестра Птицы, Рыба уже живет на отвороте верхней одежды одного человечка и плаваев в Киеве, мышь Миша - еще в начале зимы уехала в Москву, Кот улетел в Нью-Йорк, а Еще один Заяц попал в руки незнакомого, но, наверняка, очень хорошего Человека, имени которог не помню - уследить за передвижениями Зайца теперь не возможно.
|
April 1st, 2010
09:53 pm - вода
навіяне сьогоднішнім дощем, подорожжю додому, споминами про літо...
лист до друга:
ВОДА
З початку місяця у нас йдуть дощі. (У нас, це маленьке містечко на заході.) Вони припиняються час від часу, але щодня щось ллє з неба. І скільки не проси небеса припинити, ніщо не допомагає… До дощу так звикаєш, що перестаєш звертати на нього увагу. Якщо де інде можна пересидіти дощ вдома, або у кав’ярні, якщо він зненацька застав тебе у місті, то в нас ти йдеш у справах як і планував не зважаючи на те, що «на справи» приходиш ти мокрий. Бо, погодься, кому не ввірветься терпець пересиджувати два тижні?..
Можна гуляти мокрим містом спостерігаючи як вода наповнює вулиці, будинки і домівки. Як вона проникає в голови і заповнює їх. І знаєш, мені здається, що вода та проникає у свідомість людей. Підмочує їх. Вони наповнюються і стають вразливими. Такими прозорими і тонкими вони мені здаються. Та прозорість часто робить їх невидимими і піддатливими. В них виробилася якась особлива форма терпіння і віри. Вони сподіваються, та самі не зізнаються на що. Бо сподівання, насправді суперечать їхнім потребам. Ця потреба води зовсім не схожа на рятівну пустельну. Вона існує у свідомості, тому завше бажана.
І хоча люди ці народжені в горах, а я впевнена, що ландшафти мають неабиякий вплив на свідомість і світогляд, вода є ключовим моментом їхнього бачення. Гори замикають людей. Вони виховують необхідність боротьби та, як ніхто інший, дають можливість відчути себе переможцем – напівбогом, для маленького, а то й власного всесвіту.
|
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.1){kind=small}
ritakopylova's journal
